Згода пацієнта на медичне втручання в контексті права

Згода пацієнта на медичне втручання в контексті права

17.01
2018

Більшість громадян України вважають, що надання згоди на медичне втручання та отримання медичних послуг (далі – згода пацієнта) є декларативним і не вартим уваги, тим більше в ситуаціях, що загрожують життю та здоров’ю. Проте, згода пацієнта за своєю правовою природою є складним правочином, вчинення якого змінює та створює нові права та обов’язки для пацієнта та медичного працівника, змінює їх відповідальність за вчинення тих чи інших дій. У більшості випадків, медичні працівники роздруковують складену ними ж згоду, в якій зазначено про максимальне усунення їх від відповідальності.

Що потрібно знати пацієнту, аби забезпечити і відстояти свої права під час надання медичної допомоги? Що собою являє згода пацієнта і які наслідки її укладення?

 

Медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами. До медичної допомоги слід також відносити і медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов’язаних із впливом на організм людини), яке є лише частиною медичної допомоги. Саме з медичним втручанням (зокрема проведенням операцій), здебільшого, застосовується інститут згоди пацієнта та його обмеження.

Однак, надання згоди пацієнтом стосується не лише медичної допомоги, яка надається безоплатно відповідно до Конституції України, а й медичних послуг, які є ширші за своїм змістом за медичну допомогу та мають оплатний характер. До медичних послуг, зокрема, відносяться косметологічні послуги, обстеження і лікування наркозалежних осіб, хворих на статеві хвороби, лікування безпліддя тощо. Тобто, згода пацієнта застосовується дуже широко, а отже має важливе значення.

Право на згоду пацієнта передбачає право на отримання будь-якого виду інформації, яка допоможе пацієнту активно брати участь у прийнятті рішень щодо свого здоров’я, тобто є обов’язковою попередньою умовою проведення будь-якої медичної процедури і лікування.

Враховуючи міжнародно-правові тенденції, згода пацієнта заснована на таких принципах:

  • добровільність (пацієнт сам вирішує, чи надавати йому згоду чи ні; відсутність примусу з боку медичних установ та працівників);
  • поінформованість (пацієнт має право отримати інформацію про можливість надати згоду чи відмовитися її надавати завчасно до надання медичної допомоги чи вчинення будь-яких інших дій; після надання згоди пацієнт має право, а медичний працівник зобов’язаний роз’яснити йому наслідки і ризики прийнятого ним рішення);
  • незалежність (прийняття рішення про надання згоди пацієнтом має здійснюватися без впливу з боку інших осіб шляхом реалізації особою свого права на самовизначення);
  • усвідомленість (надання згоди має ґрунтуватися на повному і всебічному інформування пацієнта про наслідки і ризики, які чітко розуміє пацієнт і погоджується на них);
  • компетентність (можливість надавати згоду пацієнтом лише з певного віку та за повної можливості особи усвідомлювати свої дії та керувати ними);

Також, право пацієнта на надання згоди на медичне втручання (медичні послуги) співвідноситься з обов’язками медичного працівника щодо інформування пацієнта про наявність такого права, наслідки і ризики пов’язані з реалізацією пацієнтом цього права, як до надання згоди, так і після її надання. Невиконання медичними працівниками даного обов’язку свідчить про покладення в такому разі на них повної відповідальності за вчинені ними дії, якщо вони не доведуть свою правомірність в обмеженні пацієнта права на згоду.

За українським законодавством, надання медичної допомоги особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. З цього виходить, що замість осіб, які не досягли 14 років, згоду щодо медичної допомоги надають їх законні представники. Більш того, особи від 14 до 18 років можуть надавати згоду, проте не можуть самостійно відмовлятися від лікування, адже це може зробити лише повнолітня особа, а тому відмовитися від лікування таких осіб можуть їх законні представники.

Згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Це означає, що згоду потрібно надавати тільки після того, як пацієнт чи його законний представник отримав повну інформацію про те, які методи діагностики, профілактики або лікування будуть застосовані, які позитивні і негативні наслідки застосування таких методів, які можливі ризики і ускладнення.

Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників. Тому якщо, наприклад, пацієнт перебуває в непритомному стані і в той час є пряма загроза його життю (наприклад, надмірна втрата крові), що потребує екстреної медичної допомоги, то згода пацієнта на медичне втручання вважається наявною, навіть якщо її не було. Це пов’язано, насамперед, з тим, що здоров’я та життя особи є найвищою цінністю, а забезпечення їх схоронності – обов’язком медичних працівників.

Надання згоди, як складний правочин, змінює права та обов’язки медичного працівника та пацієнта, а також збільшує обсяг відповідальності пацієнта (надання згоди пацієнтом свідчить про взяття ним значної частини відповідальності на себе, проте не виключається обсяг відповідальності медичного працівника, адже це лише реалізація права пацієнтом). Медичний працівник буде нести відповідальність навіть за наявності згоди пацієнта на медичну допомогу, якщо пацієнт не відступав на власний розсуд від методів лікування, з обов’язковою відсутністю нещасного випадку. Йдеться про лікарську помилку, у разі наявності якої потерпіла особа, перш за все, може відшкодувати завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи моральну та майнову шкоду в порядку цивільного судочинства. Як інший вихід, можна захистити свої права шляхом подання цивільного позову у відкритому раніше кримінальному провадженні щодо неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків. До того ж, медичні працівники в разі неотримання згоди пацієнта, зокрема, на клінічні випробування, в разі наявності тяжких наслідків, також несуть кримінальну відповідальність.

Отже, медичні працівники не звільняються від відповідальності навіть за наявності згоди пацієнта, проте варто зауважити, що надмірність перечислених методів лікування в такій письмовій згоді суперечить самій її сутності і є підозрілим щодо намагання медичного працівника обмежити свою відповідальність.

Залишилиcь запитання?